###История футбольного клуба Говерла ###
Від ужгородської «Русі» до ФК «Говерла»
ФК «Говерла» (СК "Русь" - 1925-1945 рр; «Спартак»— 1946–1960 рр.; «Верховина»—1961–1970 рр.; «Говерла» — 1971–1981 рр.;; «Закарпаття» — 1982–1996 рр.; «Верховина»– футбольні сезони 1996/1997–1997/1998 рр., ФК ОСК «Закарпаття» — 1998/1999–2006/2007 рр.; та ФК Закарпаття» — 2007/2008 рр. — 2011. З липня 2011 - ФК "Говерла-Закарпаття"
2001 рік. Вперше в історії закарпатського футболу команда майстрів Ужгорода завоювала право виступати у чемпіонаті України серед елітних колективів. З кубком капітан ФК ОСК «Закарпаття» С. Богатирьов, справа — голова ФФУ Г. Суркіс, зліва — голова Закарпатської ОДА Г. Москаль.
2001-й рік увійшов в історію крайового спорту, як 100-річчя закарпатського футболу. А почався його відлік з 15 серпня 1901 року, коли в Ужгороді відбувся перший офіційний товариський матч між збірною міста над Ужем та уже відомою на той час будапештською командою БАК (Будапештський атлетичний клуб). Ужгородці той дебютний матч програли з рахунком 0:3. Та головне інше — цього дня була «вписана» перша сторінка в славний літопис футболу в нашому казковому краї. З нагоди цього ювілею в області відбулося чимало захоплюючих спортивних заходів. Та чи не найбільшим здобутком стала ужгородська команда ФК ОСК «Закарпаття» в І-ій лізі, котра вперше в історії крайового футболу виборола путівку в елітний дивізіон чемпіонату України.
15 серпня 1925 року в Ужгородському клубі "Гніздо" патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік - Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу "Русь" (Ужгород).
На зборах обрано перший склад фунуціонерів клубу: головою - Іллю Гаджегу, заступником голови - Едмунда Бачинського, секретарем та керівником футбольної секції - Августина Лавришина. Кольори клубу - зелено-червоні, емблема - офіційний герб краю - зліва синьо-жовті смуги, справа - червоний медвідь. Перший офіційни поєдинок СК "Русь" зіграла 4 червня 1926 року.
Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший млинець для «Русі» вийшов гливким, результат матчу - 0:2 на користь ЧсСК.
Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рр. на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 р. футбольна команда "Русь" грала на своєму власному полі, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Футболісти СК "Русь" - аматори (в широкому розумінні цього слова). Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери (резерв), незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування , а в суботу та неділю - грали у товаристських чи календарних матчах.
У другій половині 1926 р. СК"Русь" провела ще кілька товариських матчів. У 1927 -1928 рр. СК "Русь" зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у т. ч. й двох "міжнародних", які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 р. у Львові, суперником якого була місцева команда СК "Україна". Результат обох матчів - 3:3. СК "Русь" бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 р. вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930 -1932 рр. СК "Русь" знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини. А етапним для неї можна назвати 1933 рік. Учетверте підряд вона виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та СК "Русь" (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК (Братислава) 3:2 та 0:0, із ШК (Жиліна) 1:3 та 4:0, СК "Русь" набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.
У 1934 р. було реорганізовано усю систему загальнодержавного розіграшу, тобто чемпіонату ЧСР. Із кращих футбольних команд створювалися т.зв. "дивізії", яких було п'ять: середньо чеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська, дивізія німецького союзу. Як бачимо, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи - Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві сильніші слов'янські команди (СК "Русь" та ЧсСК з Ужгорода) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТЦ (Берегово).
У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії СК "Русь" виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками СК "Русь" були футболісти ЧсСК (Братислава). Незважаючи на те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.
Але справжній успіх прийшов для "Русі" у 1936 році. Через 11 років свого існування СК «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-1936 рр. . СК "Русь" виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 р. ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії - командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком - 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.
У боротьбі за путівку до «вишки» компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (м. Прага), СК «Градець-Кралове» (м. Градець-Кралове), СК «Батя» (м. Злін) та СК «Шумперк» (м. Меріш-Шемберг).
Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п’ятірки учасників - СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впенено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 р. футболісти СК "Русь" стали відомі всій футбольній Чехословаччині як "літаюча команда вчителів". Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі.. Уже у кінці 1936 - початку 1937 рр. В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чол. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товаристські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Мигалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та ін.
Після вибуття з держаної ліги СК " Русь " знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно вказівки східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього команда СК " Русь " була допущена до розіграшу другої групи (НБ-ІІ) першості Угорщини.
За 20-річну свою історію (1925-1945 рр.) команда СК "Русь" зіграла 36 міжнародних ігор (неповні дані), з яких 21 - з угорськими , 7 - румунськими, 5 - польськими і 3 - чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 р. по 29 червня 1945 р. вони виграли 11, у нічию зіграли - 6, а програли - 19. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів - 84:92. 26 разів приймали вони закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.
Саме гравці СК «Русі», який в кінці 1945 року практично припинив існувати як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив уже радянське Закарпаття на теренах Української РСР
У 1946 році відновлюється чемпіонат УРСР серед команд колективів фізкультури (КФК). Дебютує в ньому й ужгородський «Спартак», який був заснований 16 січня 1946 року. Треба зауважити, що новостворений «Спартак» немає нічого спільного з першим чемпіоном Закарпаття — командою «Спартак — УРСО» (Ужгородське робітниче спортивне общество (товариство).
Золоті нагороди в складі ужгородського «Спартака», пам’ятного 1946 року вибороли: воротарі — О. Бокотей, М. Кречко, захисники — Й. Бiловарi, Г. Лавер, В. Радик, півзахисники — Р. Бунчек, Й. Раковцi, I. Фабiян, А. Задор, М. Михалина, Д. Калинич, А. Товт, форварди — Р. Айхерт, В. Гайлик, К. Олаг, В. Юхвiд, Г. Тесар, М. Гедi, Д. Товт, Ю. Фiялко. Старший тренер — Берталон Вейг. Капітан команди — Дезидерій Товт.
9 травня З6 футбольних колективів, поділених на чотири зони: Західну, Східну, Центральну та Південну розпочали боротьбу за звання чемпіона УРСР серед КФК. Цей турнір тривав майже три місяці — до 7 липня. Змагання серед КФК водночас стали й зональним турніром першості колишнього Союзу, де розігрувалися путівки до третьої групи. Ужгородцi виступали в Захiднiй зоні, де крім них грали ще три команди під назвою «Спартак»: (Львів, Чернiвцi та Дрогобич), дві — «Локомотив» (Тернопіль i Рівне) та «Динамо» (Луцьк). Ужгородцi під керівництвом головного тренера, відомого ужгородського фахівця Бертолона Вейга, який, до речі, пізніше, в 1954 році, перший із закарпатців закінчив курси тренерів у Москві, були поза конкуренцією, обігравши по черзі всіх суперників як вдома, так i на їхньому полі, при одному нічийному рахунку (2:2) у Львові. Цікавий той факт, що наші земляки три поєдинки завершили з великими результатами. Скажімо, у ворота рівненчан забили 16 «сухих» м’ячів, чернiвчанам — 13, а тернопiльчанам вдалося забити лише гол-престижу — 10:1. Фiнальний турнiр переможцiв зональних змагань пройшов 17–21 липня на київському стадiонi «Динамо». I тут пiдопiчнi Берталона Вейга довели, що з ужгородським «Спартаком» слід рахуватися. Закарпатцi впевнено переграли своїх суперників i вперше вибороли звання чемпiона України 1946 року. Вони разом із командою ОБО Київ, яка зайняла друге місце, вибороли право виступати в міжзональному турнірі (Південна підгрупа) третьої групи першості колишнього Союзу. Отже, на цьому сезон для ужгородцiв не завершився. За право виходу до третьої групи першості колишнього СРСР було проведено додатковий мiжзональний турнiр мiж командами-переможцями бiлоруської, закавказької, середньоазiатської зон i двома кращими колективами України. Ужгородський «Спартак», обігравши всіх своїх суперників i один матч завершивши підписанням мирної угоди, займає перше місце й виборює єдину путівку до другої групи першості колишнього Союзу.
Крім того, що ужгородцi стали чемпіонами, вони здобувають право і виступати в розiграшi Кубка СРСР, який з 6 по 20 жовтня відбувся в Москві. Спартаківці, не дивлячись на іменитих суперників, теж цей престижний турнір провели нарівні. До слова, в 1/16 фіналу ужгородці з рахунком 4:3 переграли команду майстрів класу «А» (пізніше дістала назву «вища ліга» чемпіонату СРСР — Авт.) — ленінградських динамівців, котрі цього ж року зайняли почесне п’яте місце в підсумковій турнірній таблиці. Голи в закарпатців забили Дезидерій Товт, Іван Фабіян, Рудольф Айхерт і Адальберт Задор.
Другим суперником на шляху закарпатців була вже на той час грізна команда — «Спартак» Москва, яким підопічні Берталона Вейга поступилися з великим рахунком 0:5. Але поступилися не рядовій команді, а самим володарям цього престижного трофею. До речі, московські одноклубники того пам’ятного року стали втретє володарем Кубка СРСР. За москвичів виступали такі гранди радянського футболу, як ЗМС СРСР Василь Соколов, Георгій Глазков, Микола Дементьєв, Сергій Сальников, Костянтин Малінін, Олег Тімаков, Костянтин Рязанцев та інші. З того часу про футбольну дружину з провінційного містечка на Заході УРСР почали ходити легенди.
До того ж, забігаючи наперед, ужгородці за цю поразку двічі взяли реванш від москвичів, котрі напередодні нового футбольного турніру проводили свій навчально-тренувальний збір на Закарпатті. У першому матчі, котрий відбувся 13 квітня 1947 року, ужгородці виграли у своїх кривдників 3:2, а рівно через тиждень — вдруге (1:0). Звіт про цей матч читаємо в інформації, яка так і називалася «Ужгородці перемагають вдруге» (газета «Закарпатська правда» за 22 квітня 1947 р.): «Завершувався перший тайм, який був насичений гострою боротьбою за м’яч, цікавими комбінаціями, винахідливістю форвардів та захисників. На останній хвилині голкіпер господарів Олександр Бокотей, який, до речі, грав особливо добре, взяв сильний м’яч від нападаючого москвичів Рєзцова. Потрібно сказати, що футболісти з білокамінної на цей раз були здивовані стійкістю та витривалістю ужгородців. У перерві матчу можна було почути, як головний тренер столичного «Спартака» Микола Дементьєв зауважив своїм товаришам: «Сильна команда. Має все, щоб бути в першій групі». Це було сказано влучно. Отже, «Спартак», а це особливо приємно, зумів уже в дебюті виправдати довір’я шанувальників, здобути визнання спеціалістів, залишити свій вагомий слід не тільки в історії закарпатського, але й українського футболу. І хоча в майбутньому не всі ми завжди будемо задоволені лідером закарпатського футболу, однак із усією відповідальністю можемо констатувати, що на українському футбольному небосхилі з’явилася ще одна самобутня й цікава команда, в якій свої перші кроки робили багато визначних майстрів шкіряного м’яча.
У пам’ятному 1946 році успіх ужгородських спартаківців підтримала й юнацька збірна області, яка теж стала чемпіоном України.
Наступного 1947 року уболівальники Закарпаття з нетерпінням чекали дебюту ужгородського «Спартака» серед команд майстрів другої групи, де було 13 колективів. Її «кістяк» в основному залишився «чемпіонським», однак кілька провідних гравців поміняли спартакiвськi футболки на iншi. М. Михалина i К. Олаг перейшли до ужгородського «Динамо», а Г. Тесар, Р. Бунчек, В. Юхвiд та А. Задор теж подалися в iншi футбольні колективи. А натомість у «Спартаку» з’явилися гравці, котрі у майбутньому всі стануть відомими — Е. Юст, З. Дьєрфi-мол., В. Гажо та Ф. Касонi.
У зв’язку з тим, що першість колишнього СРСР розпочалася в середині травня, навесні у нашому краї було зіграно кілька цікавих товариських поєдинків. Саме у цей час на Закарпатті на тренувальному зборі перебували футболісти московського «Спартака» — володар Кубка СРСР 1946 року. Москвичі облюбували собі один із пансіонатів неподалік селища Чинадійово. Керівництво столичної команди вирішило провести 10 товариських матчів із різними командами Закарпаття. Окремі рахунки контрольних зустрічей знаходимо і в обласній газеті «Закарпатська правда»: «Спартак» (Москва) — «Спартак» (Ужгород) — 1:2 та 0:1; — «Більшовик» (Мукачево) — 2:0; — збірна Хуста — 3:0; — збірна Мукачева — 4:0. Таким чином, як бачимо, тільки ужгородці склали москвичам гідну конкуренцію.
У 1948 році спартаківці Ужгорода зіграли нарівні й фінішували третіми у своїй підгрупі. Кращими бомбардирами стали досвідчений Д. Товт та молодий М. Коман із Виноградова.
У 1949 році відразу 7 гравців основи було запрошено до київського «Динамо»: В. Гажо, З. Дьєрфі, З. Сенгетовський, М. Коман, Д. Товт, І. Фабіян, Е. Юст. Новостворена молода команда не змогла конкурувати з іншими командами і знову — пониження у класі.
1950 рік увійшов в історію команди, як один із найбільш вдалих. Крім того, що ужгородці стали чемпіонами УРСР серед КФК, вони вибороли Кубок України. Тренував ужгородських спартаківців колишній гравець цієї команди Василь Радик-ст.
Крім того, що ужгородці стали чемпіонами УРСР серед КФК, вони вибороли Кубок України. 1953 р. приніс команді ще більші успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області). У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське «Торпедо» — 6:1, з рахунком 2:0 перемогли «Динамо» (Проскурів), 6:1 — херсонських одноклубників і 4:0 — команду «Металург» (Жданів). Ужгородська команда вчергова виборола титул чемпіонами УРСР по футболу в 1953 р. стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Ю.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Лийко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Рвачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери — Б.Вейг і В.Радик. Двоє футболістів, К. Олаг та Д. Калинин, в 1953 р. стали вже триразовим чемпіонами Української РСР і попри цікаві пропозиції з інших команд залишилися відданими рідному клубу.
У 1954 р. постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту «Спартак» (Ужгород) був включений у клас «Б» як чемпіон України. З цього моменту до 1971 р. (реорганізації першості СРСР із футболу) ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів. За роки існування закарпатського футболу у краї підросло й змужніло чимало талановитої молоді й плинність кадрів у «Спартаку» була високою.
«Верховина», «Говерла», «Закарпаття»
У1961 р. головну команду краю було перейменовано у «Верховину», але значних успіхів (таких, як у післявоєнний період) клуб не досягав, хоча у 1964 р. команда посіла 3-є місце з 16 колективів, а 1970 р. — 3-є з 13-ти у 2-й лізі УРСР.
Після реорганізації системи розіграшу першостей СРСР у 1971 р. змінила назву й закарпатська команда. Тепер вона називалась «Говерла» і виступає у другій лізі української зони. Перший рік провели не зовсім вдало (20 місце серед 26-ти команд), а от в 1972 р. ужгородська команда вже була другою серед 24-х команд у другій лізі. Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР.
Уже у наступному році «Говерла» добилася лише четвертого місця у другій лізі, у 1974 р. — п'яте, 1977 р. — шосте. У 1982 р. команду було знову перейменовано на цей раз у «Закарпаття», але сама гра від цього не покращилася. У 1984 і 1985 рр. найвищим досягненням «Закарпаття» було відповідно четверте і п'яте місця у другій лізі 6 зони.
Під такою назвою команда грала до 1996, а потім знову відбувся ребрендинг у «Верховину», але вагомих успіхів для команди упродовж двох сезонів це не принесло. В 1998 році «Верховину» перейменували на ФК ОСК «Закарпаття»
У вищу лігу до 100-річчя закарпатського футболу
ФК ОСК «Закарпаття» уперше в історії пробивається на найвищий рівень. У 2001-му році під орудою Юрія Калитвинцева ужгородці у рік святкування столітньої історії закарпатського футболу здобули путівку до вищої ліги. Але, на жаль, протриматися там довго не вдалося і вже наступний сезон ОСК «Закарпаття» грало у першій лізі. Чергове сходження на вершину сталося вже у 2004-му році. Команда під орудою Віктора Ряшка добилася підвищення у класі і два сезони підряд виступала у класі найсильніших. Потім знову рік перерви у першій лізі і чергове повернення до еліти на рік на чолі з Петром Кушликом. Але у футбольному році 2007/2008 команда не зуміла втримати позиції і опустилася до першої ліги, де вже під орудою Михайла Іваниці, зуміла достроково забезпечити собі місце на наступний сезон 2009/2010 у «вишці». Прихід нового тренера Ігоря Гамули, який вважався хорошим спеціалістом не приніс бажаного результату і команда втратила місце серед шістнадцятки найкращих клубів. А у 2010/2011 році не зуміла повернутися назад.
Поставлена мета вже близько.
Вже практично на завершальній фазі першості у сезоні 2010/2011 Ігоря Гамулу змінив досвідчений фахівець Олександр Севідов, але врятувати ситуацію вже було пракчтино неможливо. Тож новий сезон 2011/2012 з коучем Олександром Севідовим «Говерла-Закарпаття» проводить досить впевнено. Ужгродці розпочали його з серії переможних поєдинків тривалістю у 8 матчів, до речі, в перших п’яти свої ворота «говерляни» тримали на замку від суперників. На даний час маємо чудові шанси здобути право на виступи у Прем’єр-лізі з наступного сезону.
На фото: спартаківські команди Ужгорода (біла форма) й Москви.
Воротарі — Є. Ортутай (зіграв 21 ігру), Ф. Капустей (18) та М. Тирканич (7), захисники — В. Радик (39), В. Матолчі (18), Ст. Товт (27 і забив 1 гол), В. Ладані (24), півзахисники — Ст. Мадяр (36 і 3), Ю. Баканчош (38 і 2), Ст. Грицьо (34 і 2), Ст. Балог (18), О. Каменецький (9), І. Якоб (12), форварди — В. Скунць (13), З. Мечей (36 і 7), І. Диковець (38 і 9), М. Черепаня (12 і 1) Й. Вагань (27 і 1), В. Павліш (2), О. Гливка (23 і 4). Старший тренер — ЗМС СРСР. Михайло Михалина. Тренер — Іван Пажо.
Воротарі — А. Гаваші (36 ігор) і Є. Ортутай (6), захисники — С. (32), В. Матолчі (33), В. Радик-мол. (зіграв 17 матчів і забив 1 гол), В. Ладані (34 і 2), А. Берта (35), А. Белені (35 і 1), Ст. Решко (16), Ю. Чирков (20 і 1), М. Іванчов (27 і 5), Й. Вагань (35 і 2), форварди — Михайло Масинець (32 і 17), Іван Пажо (22 і 2), Олександр Данилаш (14 і 1), Василь Скунць (5 і 1), О. Сабов (8 і 2), М. Штець (20 і 2), Василь Грубчак (11), І. Шопа (5 і 1), Б. Миронов (8). Кращим бомбардиром із 17 голами став Михайло Масинець. Він є також автором хет-трику. Три голи він забив у домашньому матчі з сіверськодонецьким «Хіміком». Капітан команди — Йосип Вагань. Старший тренер — ЗМС СРСР Михайло Михалина. Граючий тренер — Іван Пажо.
Склад команди ужгородської «Говерли»— 78: воротарі — Іван Ковач (8 зіграв матчів і пропустив 9 голів), Василь Іванов (2 і –2), Степан Стойка (18 і –20), МС СРСР Емеріх Майороші (17 і –22), захисники — Олександр Рудай (9), Михайло Альберт (9), Степан Шебі (22) Юрій Пономаренко (11), Олександр Пахомов (зіграв 43 ігри й провів один гол), Сергій Рущак (7), півзахисники — Аттіла Зан (35 і 1), Іван Улинець (43 і 4), Олександр Свергун (24 і 1), Василь Дудаш (11 і 1), Юрій Чирков (43 і 1), Йосип Вамоші (20), Сергій Семушин (43), форварди — Федір Розгоні (39 і 7), Юрій Бенедек (38 і 6), Костянтин Лобанов (37 і 13), Микола Сех (4), Юрій Ціпле (20 і 5), Олександр Легерда (20 і 2) та Володимир Дем’янов (15), Кращим бомбардиром команди став Костянтин Лобанов — автор 13 забитих м’ячів. Капітан команди — Юрій Чирков. Начальник команди — Олександр Малець. Старший тренер — МС СРСР Іштван Шандор. Тренер — МС СРСР Степан Варга. Адміністратор — Степан Селменський.
Склад команди «Закарпаття»-85: воротарі — МС СРСР С. Страшненко (19) та І. Надь (27), захисники — Я. Касперський (25), І. Погоріляк (19), В. Рущак (19), Т. Пфайфер-мол. (20), О. Пахомов (40 і 4), А.т Товт (28 і 2) півзахисники — В. Ковач (37 і 9), В. Зубанич (29 і 3), І. Лукач (36), М. Ловска (36 і 11), М. Васьків (19), Т. Корпонай (34 і 4), Юрій Гада (14 і 2), Йосип Кароль (6 і 1), М. Іваниця (21 і 1), Бобков (7), І. Дашкар (9), Шляхта (4), форварди — В. Коман (32 і 3), В. Мартиненко (39 і 14), І. Шангін (34 і 1), Е. Леврінц (17 і 1), Галан (5), Бенько (2), Я. Сухан (1), Й. Микуланинець (4). Начальник команди — Ілля Гулянич. Старший тренер — Іштван Шандор. Тренер — Степан Войтко. Капітан команди — Михайло Ловска.
«Закарпаття» Ужгород-86: воротарі — МС СРСР С. Страшненко (25 ігор) та І. Надь (21), захисники — І. Погоріляк (зіграв 35 ігор та забив 2 голи), О. Пахомов (7 і 1), Йосиф Кароль (8), В. Рущак (24), І. Васьків (33 і 1), І. Пфайфер (25 і 1), О. Ідьяртов (36 і 1), Я. Касперський (24), Роберт Іваненко (34), півзахисники — М. Ловска (39 і 14), Ю. Бенедек (7), Т. Корпонай (22 і 1), І. Дашкар (6), В. Ковач (30 і 3), І. Лукач (39 і 3), Ю. Костик (13), форварди — В. Мартиненко (15 і 6), В. Зубанич (39 і 7), І. Гецко (33 і 6), В. Коман (37 і 4) та І. Грін (14). Кращим бомбардиром став півзахисник і капітан команди Михайло Ловска — 14 голів. Начальник команди — І. Гулянич. Старший тренер — МС СРСР І. Шандор. Тренер — Ст. Войтко.
Склад команди: воротарі — В. Васютик (зіграв 22 матчі й пропустив 24 м’ячі), В. Овсієнко (14 і -27), С. Страшненко (10 і -21) та О. Ульченко (2 і -4), захисники — С. Андропов (зіграв 42 поєдинки і забив 3 голи), Є. Баранов (25 і 1), В. Вачіля (2), М. Калугін (7), О. Когутич (36 і 1), В. Корнєв (3), В. Мальованець (2), М. Марко (30), Р. Муравльов (1), С. Панця (6), В. Пінковський (20), В. Савко (19 і 3), В. Стецьо (22), О. Шпандевич (10), Ю. Якубик (21 і -2), півзахисники — М. Баб’як (5), І. Бойко (4), І. Бучок (13), Т. Вайданич (2), С. Гозда (19 і 3), С. Гулей (16 і 1), В. Дудла (4), В. Зубанич (8 і 1), А. Кавтеладзе (5), М. Кенийз (8 і 1), О. Кирилюк (19 і 1), І. Логойда (5 і 1),В. Маринець (3), Андрій Міщенко (42 і 4), Іштван Пфайфер (20), Петро Решко (4 і 1), Ю. Цибик (2), форварди — А. Барон (20 і 5), А. Гето (39 і 7), О. Голоколосов-мол. (8 і 5), В. Лінін (4), О. Поляруш (5), О. Прудкий (41 і 9), О. Романенко (18 і 7), О. Собкович (5 і 1).
Склад команди ФК ОСК “Закарпаття”-1999/2000 рр.): воротарі — В. Васютик (зіграв 20 ігор і пропустив 25 м'ячів), І. Ковач (3 і -7), В. Четін (12 і -17), захисники — І. Білак (провів 31 гру і забив 3 голи), І. Бучок (8), С. Гоголадзе (32), В. Головачко (2), МС СРСР О. Єфімов (17), О. Когутич (31 і 3), М. Надь (2), В. Стецьо (22), півзахисники — Я. Бровдій (1), В. Гей (32 і 1), С. Гозда (30 і 1), О. Грабар (28 і 1), М. Ковтун (20 і 2), А. Лендєл (32), Р. Марич (26 і 1), С. Сарган (26), Олег Миронов (5 і 1), форварди — Матвій Бобаль (12 і 1), М. Бундаш (33 і 15), В. Лофинець (18 і 1), О. Сидоренко (32 і 2), В. Франко (18 і 2) та А. Шулятицький (12).
Президент ОСК “Закарпаття” — Іван Іванчо. Перший віце-президент — Юрій Гецко.
Начальник футбольного клубу — Олег Іщенко. Головний тренер — Віктор Ряшко.
Тренери — ЗМС СРСР Василь Турянчик та Михайло Іваниця.
У чемпіонському футбольному сезоні 2003/2004 за ФК ОСК «Закарпаття» грали: Т. Луценко (зіграв 7 матчів і пропустив 6 голів), В. Овсієнко (21 і 15) та І. Білан (8 і 6); МСМК М. Бундаш (зіграв 30 матчів і забив 7 голів), М. Гурка (33 і 7), К. Деревльов (16 і 1), Т.Ільницький (32), В. Кобін (23 і 1), Я. Карабін (8), А. Клименко (15), О. Когутич (28), М. Кополовець (24 і 1), В. Корнутяк (2), М. Луцишин (15 і 1), Володимир Мазяр (13 і 5), В. Мацюк (28 і 12), В. Микуляк (16), М. Міловановіч (13 і 4), А. Оксимець (11), А. Сапуга (17), С. Сизіхін (26 і 1), Є. Чеберячко (31 і 2), В. Солодкий (2), Г. Щекотилін (5), В. Стецьо (1), А. Пархоменко (1), А. Зав’ялов (14), С. Жигулін (12 і 1), Р. Горецький (9), Роман Гнатів (15 і 3), В. Гей (15), М. Бобаль (10 і 1), І. Білак (15). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Степан Ревак; Президент — Володимир Паульо; Перший віце-президент–виконавчий директор — Мирослав Щербей; Віце-президент — Олег Іщенко та Андрій Ердевдій; Начальник команди — ЗМС СРСР Василь Турянчик; Головний тренер — Віктор Ряшко; Тренери — Володимир Васютик та Михайло Іваниця. Адміністратори — Іван Шіц та Сергій Рущак.
За ФК ОСК «Закарпаття» у футбольному сезоні 2006/2007 грали: воротарі — Дмитро Бабенко (зіграв 33 матчі й пропустив 17 м’ячів), Юрій Славік (2 і –5); Олександр Антонюк (провів 14 ігор), Андрій Бойко (6), Володимир Браіла (зіграв 27 матчів і забив один гол), Мирослав Бундаш (29 і 13), Олександр Бурий (23 і 5), Андрій Вітошинський (13 і 1), В’ячеслав Горбаненко (2), Юрій Грошев (6), Андрій Данаєв (28 і 2), Юрій Дано (25 і 2), Едді Домбрає (22 і 3), Сергій Єсін (29), Сергій Задорожний (8), Василь Кардаш (3), Андрій Ковальчук (7), Іван Козоріз (28 і 1), Михайло Кополовець (19 і 2), Володимир Корнутяк (8), Михайло Крьока (13), Олександр Малицький (14 і 1), Владислав Микуляк (27 і 6), Саша Матич (9 і 1), Олександр Моргунов (10), Андрій Нестерук (15 і 2), Олександр Пакош (3), Василь Пилип (8), Анатолій Подробаха (14 (4), Володимир Постолатєв (17 і 1), Максим Стадник (5), Юрій Целих (14 і 4), Олександр Чижевський (30) й Ігор Чучман (7). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Нестор Шуфрич. Президент клубу — Євген Дорошенко. Перший віце–президент — Олег Мукомел. Генеральний директор — Іван Шіц. Головний тренер — ЗТ України Петро Кушлик. Начальник команди — Сергій Рущак. Тренери — Володимир Шаран, Володимир Васютик, Михайло Іваниця та ЗМС СРСР Василь Турянчик.
За ФК «Закарпаття» футбольного сезону 2007/2008 рр. виступали: воротарі — Дмитро Бабенко (зіграв 26 ігор і пропустив 37 м’ячів); Всеволод Романенко (5 і –12); Олександр Надь (1 і –5); захисники — Олександр Чижевський (28), Андрій Донець (провів 19 ігор і забив 1 гол), Олексій Кривошеєв (16), Ігор Чучман (12); Кахабер Аладашвілі (10); Ервіс Края (9 і 1); Ярослав Вишняк (8); Іван Шуга (4); півзахисники — Владислав Микуляк (27 і 1), Сергій Єсін (26); Іван Козоріз (26 і 4); Володимир Браіла (25); Ігор Шопін (23); Павло Ксьонз (22 і 1); Руслан Ярош (12); Андрій Пісний (8); Андрій Вітошинський (7); Едді Домбрайє (4); Мінья Попович (2); Сергій Зелді (1); форварди — Мирослав Бундаш (23 і 4); Олександр Бурий (19); Отар Марцваладзе (17 і 1); Руслан Платон (11 і 2); Анатолій Діденко (9 і 1); Костянтин Бабич (9 і 1), Невуче Чарлес (7). Почесний президент ФК ОСК «Закарпаття» — Нестор Шуфрич. Президент клубу — Євген Дорошенко. Перший віце–президент — Олег Мукомел. Генеральний директор — Іван Шіц. Головні тренери — Петро Кушлик (1–10 календарні матчі); Володимир Шаран (11–26) та Володимир Васютик (27–30). Начальник команди — Сергій Рущак.
Склад ФК «Закарпаття»: Верхній ряд (зліва на право) — Чарлес Невуче, Антон Поступаленко, Ігор Андронік, Рубен Гомес, Андрій Донець, Дмитро Бабенко, Вадім Болохан, Олександр Ситник, Владислав Микуляк, Ігор Шопін, Павло Ксьонз. Середній ряд — Андрій Михайлов, Юрій Гребьонкін (масажист), Андрій Рущак (адміністратор), Олександр Чижевський (футболіст, помічник головного тренера), Володимир Марчук (тренер воротарів), Олег Мукомел (віце-президент), Ігор Гамула (головний тренер), Іван Шіц (генеральний директор), Сергій Рущак (начальник команди), Василь Ленарт (лікар), Олександр Надь. Нижній ряд — Олександр Зотов, Сендлей Біто, Валентин Платонов, Іван Козоріз, Антон Шендрик, Ігор Тимченко, Олександр Артьоменко, Сергій Давидов, Александар Трішовіч, Мессіас Леандро, Володимир Браїла.
Символічна збірна Закарпаття усіх часів
ВОРОТАРІ:
Олекса БОКШАЙ — СК «Русь» Ужгород, «Славія» Прага, збірна ЧСРР.
Рудольф БІЛІЧКА — «Динамо» та «Спартак» Ужгород, «Динамо» Москва.
Андрій ГАВАШІ — «Верховина» Ужгород, «Динамо» Київ, збірна СРСР.
МС СРСР Михайло ФОРКОШ — «Зоря» Луганськ, друга збірна СРСР.
МС Янош ГАБОВДА — «Карпати» Львів.
ЗАХИСНИКИ:
ЗМС СРСР Михайло МИХАЛИНА — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Київ.
ЗМС Василь ТУРЯНЧИК — «Спартак» Ужгород, «ОБО» Львів, «Динамо» Київ.
ЗМС СРСР Стефан РЕШКО — «Верховина» Ужгород, «Чорноморець» Одеса, «Динамо» Київ, збірна СРСР.
ЗМС СРСР Йосип БЕЦА — «ЦДСА» Москва, олімпійський чемпіон.
МС СРСР Золтан БРЕНЬО — «Спартак» Ужгород, «Торпедо» Сталінград, «Торпедо Москва.
МС СРСР Володимир ПЛОСКІНА — «Закарпаття» Ужгород, «Чорноморець» Одеса.
МС СРСР Іван ГЕРЕГ — «Карпати» Львів.
МС СРСР Василь ЩЕРБЕЙ — «Верховина» Ужгород, «Карпати» Львів.
МС СРСР Іван ОСУСЬКИЙ — «Більшовик» Мукачево, «Спартак» Ужгород, «Динамо» Москва.
Михайло ТОВТИН — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Москва.
Георгій ЛАВЕР — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Мінськ, «Динамо» Київ.
Михайло ЛОВСКА — «Закарпаття» Ужгород.
Тиберій КОРПОНАЙ — «Закарпаття» Ужгород, «Кремень» Кременчук.
Олександр КОГУТИЧ — ФК ОСК «Закарпаття».
ПІВЗАХИСНИКИ:
ЗМС Йожеф САБО — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Київ, «Динамо» Москва, «Зоря» Ворошиловград, збірна СРСР.
ЗМС Василь РАЦ — «Карпати» Львів, «Динамо» Київ, збірна СРСР.
ЗМС Іван ЯРЕМЧУК — ФК «Черкаси», СКА «Київ», «Динамо» Київ, збірна СРСР.
МСМК Ференц МЕДВІДЬ — «Верховина» Ужгород, «Динамо» Київ, збірна СРСР.
МС СРСР Іван МОЗЕР — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Мінськ, «Спартак» Москва, «Динамо» (Москва), олімпійська збірна СРСР.
МС СРСР Федір ЧОРБА — «Карпати» Львів.
Юрій ЧИРКОВ — «Говерла» Ужгород, «Карпати» Мукачево, збірна УРСР (клас «Б»).
Володимир ПІНКОВСЬКИЙ — «Говерла» Ужгород, СКА Львів, збірна УРСР (клас «Б»).
ФОРВАРДИ:
МС СРСР Михайло КОМАН — «Спартак» Ужгород, «Динамо» Київ.
