###Осінні підсумки. Говерла. Війна самих з собою ###

В'ячеславу Грозному вдалося виконати завдання по збереженню з "Говерлою" прописки у Прем'єр-лізі. Далі - за всіма законами правильного розвитку - перед командою мала б стояти мета, яка б ознаменовувала крок вперед в порівнянні з минулим сезоном. Наприклад, боротьба за місце у десятці. Але реалії такі, що "Говерла" зберегла своє місце в елітному дивізіоні для того, щоб цього сезону знову боротися за виживання.

Звинувачувати когось в такому застої якщо й можна, то обережно. Багато вже сказано про проблеми "Говерли" з фінансуванням. Але сім'-я Шуфричів, якщо відверто, вкладає гроші в закарпатську команду без надії коли-небудь ці гроші на футболі відбити. Тож, по суті, тут не залишається нічого іншого, окрім пристати на банальний принцип "маємо те, що маємо". Навпаки, така ситуація дає багато простору для скептиків. По-перше, знаючи ситуацію в країні, можна задатися питанням, чи не страждають прості люди від того, що той чи інший політик наживає статки і потім вкладає їх в такий безперспективний проект як, до прикладу, "Говерла"? По-друге, чи команди з такою структурою не гальмують загальний розвиток футболу в країні? Тут вже однозначно сказати важко. Кожен хай сам робить для себе ті чи інші висновки.

Трансферна діяльність

Минулого сезону у "Говерли" був сильний склад. Можливо, один з найсильніших за всю історію існування команди. Проблема тільки в тому, що команда не мала кістяка. Більшість з тих, хто приходив до Ужгорода, "Говерлу" розглядали як перевалочний пункт. Хтось приїхав просто набиратися досвіду, хтось – реабілітувати свою кар'єру. Команді вдалося фінішувати на високому дванадцятому місці, але з нового сезону довелося все починати з нульового рівня.

Причина тому – кадрова текучість. У когось – як от у Буяльського, Шарпара, Балашова, Олексія Шевченка – закінчились орендні угоди і люди повернулись до тих команд, котрим належать їхні контракти. Хтось – Орос, Дандеа, Нікулає, Лисицький, Арсе, Кочіш, Балафас, Ле Таллек, Армоні, Уоллас, - отримали "вільних агентів" і роз'-їхались по світу. Лисицький знайшов себе в запорізькому "Металурзі", Кочіш перебрався за океан, Ле Таллек зупинився в Росії, Нікулає – в Туреччині, Балафас та Орос повернулися на батьківщину, інші зникли в якихось екзотичних напрямках. По суті, з тих, хто покинув "Говерлу" влітку, реально заграли в нових командах тільки Лисицький, Шарпар і з натяжкою Балафас, Кочіш та Ле Таллек. Але це навряд чи якось втішило Грозного - його колектив ці футболісти покинули і в Ужгороді довелося будувати нову команду.

Звичайно, були серед тих втрат такі футболісти, які "Говерлі" майже не приносили користі (Арсе, Шевченко, Балашов). Але були й ті, які визначали гру закарпатського колективу (Шарпар, Кочіш, Буяльський, Лисицький, Ле Таллек, Нікулає, Балафас). Всіх їх потрібно було кимось замінити. Оскільки фінансова ситуація не давала можливості ужгородцям запрошувати до свого складу футболістів на повноцінні контракти, тож закарпатці знову набирали гравців в оренду.

Так із "Шахтаря" прийшли Качараба, Глушицький та Полянський, з "Динамо" – Бонь, Каверін, Панфілов, Ягодніскіс, Коваль, Мякушко, В. Петров, з любительської команди прийшов Михайло Реплюк, із загиблої "Таврії" - Владислав Павленко та Лучіан Бурдужан, з "Севастополя" - Сергій Кузнєцов. На правах вільного агента В'ячеслав Грозний взяв екс-нападника луганської "Зорі" Івана Родіча. Великим успіхом для селекційної служби "Говерли" стала знахідка в румунській глибинці Александру Тудосе, котрий став для Грозного справжньою рятівною паличкою. Румун спокійно закривав будь-яку проблемну позицію в захисті та в центрі поля.

Також здобутком можна вважати збереження у складі таких футболістів як Акакпо, Степанюк, Герасимюк, Фещук, Шацьких. Ці досвідчені гравці допомогли "Говерлі" уникнути проблем, з якими зазвичай зіштовхуються колективи з виключно молодими виконавцями в складі.

Фізична готовність

Фізична готовність важлива для будь-якої команди, але В'ячеслав Грозний традиційно більше уваги приділяв теоретичним і тактичним заняттям. Наставник намагався будувати гру не просто "бий – біжи", а гру комбінаційну (комбінаційну настільки, наскільки дозволяє технічний арсенал виконавців), зі швидким переходом через центр поля.

Але "Говерла" рідко коли диктувала свої умови на полі. Частіше ужгородці танцювали під дудку суперника, тому на перший план не раз виходили фізичні кондиції. Це у випадках, коли потрібно було відбиватися від навали суперника, коли той намагався вирвати наприкінці матчу потрібний результат. Так було в поєдинках проти запорізького "Металурга", "Іллічівця", "Зорі", "Динамо", у Львові проти "Карпат" і "Шахтаря", в кубковому домашньому проти "Металіста". У всіх цих поєдинках закарпатці не добивалися прийнятного результату і пропускали у свої ворота м'ячі в останню п'-ятнадцятихвилинку.

Але були й випадки, коли "Говерла" забивала в кінці поєдинку: тому ж таки запорізькому "Металургу" гол престижу, "Карпатам" вдома, "Металісту" у виїзному кубковому матчі. Не можна також забувати про ті поєдинки, в яких "говерлянам" вдавалося зіграти на нуль пропущених: проти "Ворскли", "Чорноморця", донецького "Металурга", "Волині". У цих матчах гра вимагала від підопічних В'ячеслава Грозного максимальної концентрації, чого, власне, і вдавалося добитись. От тільки стабільності в цьому аспекті гри – як і у всіх інших аспектах – у "Говерли" не було.

Тактична гнучкість

Тактична побудова команд В'ячеслава Грозного – це особливе питання. Було б цікаво в сучасних умовах тактичної різноманітності подивитися на цього наставника у роботі з більш солідним колективом. "Говерла", без перебільшення, в деяких матчах просто вражала своїми тактичними ходами. Втім, оскільки клас колективу низький і позитивний результат здобувався рідко, багато з тих ходів залишалися непоміченими.

Наприклад, поразка від "Шахтаря" 1:4. Поразка й поразка, все закономірно. Але небагато хто відзначив цікаву з тактичної точки зору гру "говерлян" у першому таймі. В'ячеслав Грозний підготував "Шахтареві" сюрприз, який полягав у тому, що Трухін, який номінально мав закривати лівий фланг півзахисту, опускався в лінію оборони, тоді як Хомин з лівого флангу зміщувався до центру, де були проблеми через відсутність Акакпо. Плюс дуже близько до захисної лінії грав Райчевіч і деколи "Говерла" будувала лінію з шістьма оборонцями. А атака, за задумом наставника, мала працювати за рахунок швидкого Мякушка, технічного Степанюка і таранного Бурдужана. І що ми бачили: дійсно, в першому таймі у "Говерли" пройшло кілька дуже гострих контратак, яким, втім, через брак виконавчої майстерності, не вистачало завершення. Також закарпатці помилялися у центрі поля – ніяк не протидіяли опорним півзахисникам "Шахтаря", - через що чемпіон наступав двома хвилями. Власне, помилки й визначили долю "Говерли" в тому поєдинку.

Але були й успішні експерименти. Наприклад, з "плаваючим" центральним півзахисником у матчі проти "Дніпра". Тобто, між центральними захисниками і опорними півзахисниками розташовувався ще один гравець (універсал Тудосе), який займав позицію у відповідності до фази гри: при захисті ставав третім центральним оборонцем, при атаках – третім півзахисником. Грозний пожертвував позицією плеймейкера, розуміючи, що "Говерлі" не варто ув'язуватись з "Дніпром" в комбінаційну гру. Наситивши оборонну ланку, до атаки ужгородці переходили за рахунок довгих передач, а також швидких флангів. План спрацював, "Говерла" зіграла внічию з одним із претендентів на чемпіонство.

На початку сезону, коли в команді ще не було Мякушка, ужгородцям було важче. На фланзі Грозний пробував то Герасимюка, то Степанюка, то Фещука. По ходу турніру тренер також знайшов вирішення проблеми розігруючого: Максим Шацьких став людиною, яка мала зв'язувати гру "Говерли". Після приходу Мякушка наставник отримав більше варіантів, так як Сергій міг закрити будь-який з флангів, а креативних Герасимюка і Степанюка наставник міг використовувати в центрі півзахисту.

Оптимальний склад

Ми говоримо про те, що важко через текучість кадрів кожного міжсезоння будувати нову команду. Але для Грозного навіть це не межа. В'ячеславу Вікторовичу довелося не на зборах шукати оптимальний варіант складу, а збирати його по ходу першого кола. Так, на старті сезону в основі грав Владислав Павленко, який пізніше випав з обойми, відправившись до дублю. Андрій Хомин на лівому фланзі теж виявився не безальтернативним варіантом, хоча раніше грав стабільно. Під кінець першої частини турніру втратив місце в основі Максим Фещук, були проблеми у Максима Шацького.

І навпаки, Мірко Райчевіч, на якого Грозний в минулому сезоні – через хороший підбір кваліфікованих виконавців в центрі поля – не розраховував, в другій частині літньо-осіннього етапу став важливою деталлю в команді.

За ворота відповідав Максим Коваль і альтернативи йому не було. Сергій Люлька, продовживши свою співпрацю з ужгородцями, стабільно виходив справа в захисті. Але, варто сказати, Сергій в минулому сезоні виглядав трохи впевненіше. В поточному турнірі вихованець "Динамо" вже встиг напомилятися і не залишив враження моноліту. В центрі захисту поруч зі стабільним Ягодінскісом найчастіше виходив Акакпо, але деколи тоголезця підміняли то Качараба, то Полянський, то Тудосе. Власне, румун – один з кращих гравців "Говерли" в першій частині чемпіонату – корисно діяв як в захисті, так і в опорній зоні. Полянський приєднався до "Говерли" уже восени, пропустивши п'ять стартових турів. Крім того, Олексій кілька матчів провалив, йдучи з поля задовго до фінального свистка. Тож важко сказати, хто більше підходить для оптимального складу: Полянський, Герасимюк, який, до слова, грав не тільки в центрі поля, але й на фланзі, чи Райчевіч. Зліва в захисті на початку турніру стабільне місце мав Хомин, але потім Андрій програв конкуренцію Качарабі. Тарас – дуже талановитий футболіст, який ще не розкрив весь свій потенціал.

Без Сергія Мякушка, котрий також приєднався до "Говерли" по ходу змагання, важко уявити півзахист ужгородської команди. Проблемну позицію справа на фланзі Грозний часто закривав за рахунок Максима Фещука. Максим Шацьких найкраще почувався на позиції під нападником, в ролі якого після травми Кузнєцова виступав або той-таки Фещук (в такому випадку місце на фланзі діставалося комусь іншому), або Лучіан Бурдужан.

Кращий гравець

Це той випадок, коли неважко зробити вибір. Ті ж таки Коваль, Шацьких, Тудосе – важливі футболісти для "Говерли", але найяскравішим був Сергій Мякушко.

Вихованець Оболоні, котрий в минулому році перейшов до складу Динамо, приєднався до ужгородців наприкінці літа, перший матч зіграв в середині вересня і з того часу став залізно основним. Більше того, саме техніка та швидкість Мякушка стали системотворчими елементами атаки "Говерли". Молодий хавбек відзначився трьома м'ячами (забивав у ворота далеко не останніх суперників: "Металіста", донецького "Металурга", "Шахтаря"), двома результативними передачами і просто яскравою грою. Піком слави півзахисника "Говерли" став поєдинок проти "Дніпра", в якому Сергій виглядав краще, ніж сам Євген Коноплянка.

Розчарування першої частини сезону

"Будуть гроші – буде команда" - ці слова В'ячеслава Грозного можна сприймати як девіз ужгородської "Говерли". Важко виділяти якісь персоналії і говорити про розчарування грою, якщо люди за свою роботу не отримують грошей. В такій ситуації, навпаки, футболістам потрібно тільки подякувати за віру і ентузіазм. Власне, не тільки футболістам, а й всьому персоналу клуба, який працював в першій частині сезону тільки за обіцянки.

У вступному слові ми вже говорили, що звинувачувати Шуфрича у поганому фінансуванні "Говерли" – справа неоднозначна. З іншого боку, якщо вже клуб функціонує і власники говорять про те, що команда не перестане існувати, то повинна бути і якась відповідальність. Відповідальність за добробут футбольного клубу і людей, що там працюють. Як кажуть, коли почав орати, то у сопілку не грати.

Кращий матч

11-й тур. "Дніпро" – "Говерла" 1:1

"Говерла" в 14-ти поєдинках першої частини чемпіонату здобула тільки одну перемогу, але не той матч став для ужгородців кращим в турнірі. В кінці поєдинку проти донецького "Металурга" (1:0) закарпатці всіма силами відбивалися, кидаючись часом у паніку. Інакше ситуація розгорталася в поєдинку проти "Дніпра".

Ужгородці вийшли на поле "Дніпро Арени" зі заздалегідь продуманим тактичним планом, яким дуже здивували господарів. Гра без плеймейкера через довгі передачі дозволяла доволі ефективно діяти в атаці, а насичений захист не залишав Максима Коваля на поталу Коноплянці і компанії.

"Дніпро", звісно, домінував, мав у першому таймі три реальні нагоди (в тому числі і потрапляння в стійку), але забити вдалося аж після перерви зі стандарту. Нікола Калініч скористався зі скидки Мазуха і вразив зачаровані ворота Коваля. Але "Говерла" не знітилася, результативно відповівши "Дніпру" через три хвилини. А потім ще була стійка після удару Мякушка і момент імені Трухіна - Бурдужана на останніх хвилинах. "Говерла" могла поїхати з Дніпропетровська з трьома очками. Але говорити про несправедливість закарпатці права не мали, так як в другому таймі був ще помилково скасований арбітрами гол Селезньова.

Завдання на зиму і перспективи

Завдання звичне – будувати команду, яка може відповідати рівню Прем'єр-ліги. А перспективи, якщо чесно, не дуже світлі. Ужгород знову покидає низка гравців: провідні легіонери (Тудосе, Акакпо) не хочуть працювати в таких умовах, орендовані у "Шахтаря" і "Динамо" або повернуться до грандів, або поїдуть на збори з іншими колективами. Тож В'ячеслав Грозний, якому Шуфричі довіряють і якому обіцяють вирішити проблеми з заборгованістю, знову постане перед проблемою комплектації та стабілізації складу.

Та й взагалі, в такий нестабільний, важкий час ситуація може так закрутитися, що в "Говерлі" будуть зміни, яких ніхто не міг передбачити. Тут залишається тільки чекати. Єдине, про що можна говорити з впевненістю, це те, що ужгородці пішли у відпустку в поганому настрої.

Думка експерта

Стефан Решко. Захисник ужгородської "Верховини" 1965-1966 років. Заслужений майстер спорту СРСР

Тут все просто: команда могла, звісно, в літньо-осінній частині виступити і краще. Ну а чого чекати далі? Все буде залежати як від ситуації в країні в цілому, так і від становища в клубі зокрема. Було б непогано когось придбати, але все, знову ж таки, опирається в фінансову складову. Будуть у власника гроші, то, вважаю, він буде працювати над підсиленням команди. Але однозначно сказати щось про перспективи не можна, бо ситуація зараз нестабільна практично у всіх клубах (крім наших грандів).

Хотілося б, звісно, щоб "Говерла" була вище. Наприклад, в десятці. Але то мрії. Реальність така, що головне вижити, триматися, щоб на Закарпатті був футбол. Колись цей край давав Україні багато хороших футболістів, а зараз часи, нажаль, змінилися. Зараз ми бачимо низку орендованих футболістів. А що робити, якщо своїх немає?! Не від хорошого життя доводиться запрошувати людей на орендних основах.

Загальна статистика

Чемпіонат України

Кубок України